Для вас, батьки.

 

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Коментар:

1. Обов'язок батьків, закріплений в ч. 1 ст. 150 СК, має конституційне походження. Шанування державних символів України є обов'язком громадян України (ст. 65 Конституції України). Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).

2. До кола обов'язків батьків входить турбота про здоров'я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини (ч. 2 ст. 150 СК). Коло обов'язків можна поділити на дві групи.

Одна має відношення до фізичного розвитку дитини, який залежить від харчування, навколишнього середовища, в якому перебуває дитина.

Інша стосується психічного, духовного, морального розвитку дитини і передбачає існування більш складних за своєю природою засобів і методів формування дитини як особистості.

Від рівня добросовісності виконання батьками обов'язку ч. 2 ст. 150 СК залежить духовний світ дитини, її готовність до міжособистісних стосунків, прагнення до знань, здатність володіти своїми почуттями.

3. Виконання правового обов'язку забезпечується покладення юридичної відповідальності у випадку невиконання обов'язку. Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей. Згідно ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо виховання та розвитку дитини див. ч. 4 ст. 155 та коментар до неї. Ухилення від виконання цього обов'язку тягне позбавлення батьківських прав, відсторонення опікуна (піклувальника) від виконання своїх обов'язків, розірвання договору про патронат.

4. Згідно з ст. 30 Закону України "Про освіту" в Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 СК батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Цей обов'язок безпосередньо пов'язаний з нормою ст. 53 Конституції України, відповідно до якої повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту (ст. 36 Закону України "Про освіту").

В повсякденному житті виконання обов'язку батьків по забезпеченню здобуття дитиною повної загальної середньої освіти полягає у тому числі у матеріальній підтримці дитини. Дитина може суміщати своє навчання з роботою, творчою, підприємницькою діяльністю. Незалежно від сімейної ситуації, рівня матеріального забезпечення сім'ї, стану здоров'я батьків, дитина повинна отримати необхідну мінімальну освіту.

Такого роду обов'язок поширюється і на осіб, що заміняють батьків у встановленому законом порядку.

При виконанні обов'язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти батьки обирають навчальний заклад та форми навчання дитини. Батьки мають пріоритет в виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей (ч. 3 ст. 26 Загальної декларації прав людини).

Ч. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави-учасниці зобов'язуються поважати свободу батьків (опікунів) обирати для своїх дітей не тільки засновані державою школи, але й інші школи, що відповідають мінімальним вимогам освіти.

Це означає, що тільки батьки вправі вирішувати, де отримувати дитині освіту (в державній чи приватній школі, ліцеї, гімназії, коледжі і т. д.).

Від батьків також залежить додаткова освіта їх дітей, так звана позашкільна освіта, яка є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади (ст. 39 Закону України "Про освіту").

Своє право вибору навчального закладу та форми навчання батьки повинні здійснювати з врахуванням бажання дитини. Для дітей молодшого віку може мати значення прихильність до друзів, здібності і здатності дитини. Діти старшого віку діють більш свідомо та реалістично, співставляючи свій вибір з майбутньою професією.

На вибір батьків та їх дитини виду навчального закладу та форми навчання здійснює вплив стан здоров'я дитини, міра матеріального забезпечення сім'ї, сімейні традиції, професія батьків і т. д. В будь-якому випадку врахування позиції дитини означає поважне ставлення до неї і врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя (див. ст. 171 СК та коментар до неї). Однак батьки вправі не підтримати побажання малолітньої чи неповнолітньої дитини, якщо вона суперечить її інтересам або є нереалізованими з об'єктивних причин.

Згідно ст. 29 Конвенції про права дитини держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

a) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;

b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;

c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;

d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;

e) виховання поваги до навколишньої природи.

5. Батьки зобов'язані поважати дитину (ч. 4 ст. 150 СК). Повага до дитини - це повага до її прав, визначених Конвенцією ООН про права дитини та іншими міжнародними та національними законодавчими актами. Однією з форм прояву цієї поваги це врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя (ст. 171 СК).

6. Згідно ч. 5 ст. 150 СК передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Єдиною правовою підставою звільнення від обов'язку виховання дитини може бути позбавлення батьківських прав, як найжорсткіша санкція за невиконання батьківських обов'язків.

7. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч. 6 ст. 150 СК). Поняття експлуатації дається в кримінальному законі. Згідно примітки 1 до ст. 149 КК під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо. Дане визначення можна в повній мірі екстраполювати на сімейні відносини. Види експлуатації можна класифікувати на економічну, фізичну, сексуальну.

8. Згідно ч. 7 ст. 150 СК забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Зазначена норма майже в незмінному вигляді дублює ч. 2 ст. 28 Конституції України та ч. 2 та 3 ст. 289 ЦК.

Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289 ЦК).

Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається (ч. 3 ст. 289 ЦК).

Згідно з ст. 10 Закону України від 26 квітня 2001 року "Про охорону дитинства" кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Заборона фізичних покарань є одним з проявів права на особисту недоторканність, яке закріплене в ряді міжнародно-правових документів, зокрема, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарань (10 грудня 1984 р.), Європейській конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (26 листопада 1987 р.), Конвенції про права дитини (20 жовтня 1989 р.).

Відповідно до Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1989 р., діти визнаються об'єктом особливого захисту та турботи. Почастішали випадки ухилення від обов'язків і зловживанню правами по вихованню, утриманню і нормальному розвитку дітей, а також мають місце факти жорстокого поводження батьків та осіб, що їх замінюють, з ними.

Фактом приєднання до Конвенції є її ратифікація Верховною Радою України 27 лютого 1991 р., Україна взяла на себе зобов'язання по втіленню принципів, на яких повинні базуватися права дітей. Цей обов'язок держава довго не виконувала, поки в 1995 р. не була розроблена програма "Діти України", а пізніше у ст. 51 та 52 Конституції України закріплені права дітей, зокрема, батьки повинні утримувати своїх дітей до їх повноліття. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. В цьому ж напрямку 15 листопада 2001 р. Президентом України був підписаний Закон України "Про попередження насильства в сім'ї", де визначено, що насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.